Майбутнім школярам!

Похід у перший клас – одна із найголовніших подій у житті малюка. Як правило, до цього важливого дня всі батьки ретельно готуються. І готують свою дитину. Учать її писати, читати й рахувати. Купують портфель і шкільні приладдя.
Школа – це не тільки читання, писання або рахунок. Це цілий новий світ, до якого дитина теж повинна бути готова.

Ваша дитина йде до школи

Підготовка до школи - складний період у житті дошкільника, його  перший соціальний конфлікт.

   Не  менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.

   А головне - знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини - майбутнього школяра - клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.

   Як воно - «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради  слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв'язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.

   Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:

   - зміна  розпорядку сну та харчування;

   - зміна  повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого  проміжку часу, ніж у дитячому садочку;

  - збільшення часу, який доведеться  проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);

  - зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення  індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;

 - необхідність повного самообслуговування під час  одягання і роздягання,  вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;

- необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;

 - необхідність правильно реагувати на умовні сигнали - дзвоник на урок і на перерву - і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці - стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;

 - колектив із 25-30 одноліток;  необхідність встановлення контактів  з ними;

 - можливі  невдачі  в діяльності;

 - збільшення обсягу емоційного навантаження.

   Перехід до школи - якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов'язаний зі зміною  соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.

   Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді - до півроку.

   Та не будемо забувати, що адаптація - природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.

   Усі життєві ситуації, що пов'язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.

   Головне,  що необхідно дитині, - це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр - це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як  чергову гру, яка може виявитися зовсім  не такою привабливою, якщо  не  перетвориться  з часом на навчальну співпрацю з вчителем і  однолітками.

   Ставлення дитини  до школи  формується ще до того, як вона  до неї піде. І тут важливу  роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з'являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині  зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і  цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити  інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

   Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв'яжеш, як ти в школі на уроках будеш  відповідати?» тощо.

   Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об'єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження  і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб  здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна  зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов'язані з майбутнім навчанням у школі.

 

Формування у старших дошкільників позитивного ставлення до школи

  • Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).
  • Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.
  • Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення).
  • Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.
  • Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет.
  • Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», завдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній.
  • Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він позитивний («Колі я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів…») розкажіть про смішний випадок на уроці тощо.
  • Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.
  • Формуйте в дітей об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не з; лякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що туї бує і лякає.